Банкрутство

Враховуючи негативні економічні наслідки, що супроводжують економічну кризу, актуальність інституту банкрутства значно зросла. Характерними наслідками фінансової кризи, для конкретно взятого підприємства, є, безперечно, зниження попиту на продукцію чи послуги, що має наслідком несвоєчасні виплати заробітної плати працівникам, скорочення об’ємів виробництва, зростання заборгованостей постачальникам, несвоєчасні виплати по кредитним договорам тощо. Питома вага таких депресивних підприємств відчутно зростає. Проблематика середньостатистичного підприємства є доволі стандартною і спільною для всієї економіки — нестабільність правового поля, втрата ринків збуту, зумовлена глобалізаційними процесами і приходом на ринок крупних гравців, що призводить до втрати платоспроможності перед кредиторами.

Продолжить

Судова реформа

Однією із складових судової реформи, що надзвичайно важлива для дієвого захисту прав і свобод громадян, оперативного та справедливого розгляду справ, є професійна підготовка суддів і працівників апарату суддів.

Продолжить

Порядок розгляду і вирішення господарських спорів у першій інстанції

Порядок розгляду справи. Розгляд справ у місцевих господарських судах, згідно ч. 1 ст. 4-6 ГПК України, здійснюється суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Значення судового розгляду полягає в тому, що вирішується головне завдання – захист майнових та інших прав і законних інтересів організацій та підприємств і активний всебічний вплив на поліпшення їх діяльності. В процесі розгляду перевіряється обґрунтованість взаємних вимог і заперечень сторін; на підставі всебічного, повного та об єктивного дослідження зібраних доказів встановлюються їх дійсні права та взаємовідносини, виявляються умови та причини, що породили спір. Значення цієї стадії полягає також і в тому, що на підставі аналізу та узагальнення матеріалів справи, досліджених у ході судового засідання, а також достовірно встановлених обставин справи господарський суд розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення господарських відносин, господарського законодавства, а також усунення недоліків у діяльності організацій. Відповідно до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішений господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви (ч. 1 ст. 69 ГПК України). Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більше як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Про продовження строку вирішення справи виноситься ухвала. Вирішення спорів у господарських судах відкрите, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної чи банківської таємниці, або коли сторони чи одна із сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і свободи надання ними доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст. 74 ГПК України порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями – суддею, головуючим у засіданні. Суддя оголошує склад господарського суду, роз яснює учасникам судового процесу їх права і обов язки та сприяє в здійсненні належних їм прав. У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні. Статтею 75 ГПК України передбачено, що якщо на позовну заяву не подано відзив, а також не подані витребувані господарським судом документи, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Відповідно до ст. 81-1 ГПК України, у судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження ведеться протокол. У протоколі зазначаються всі основні відомості у справі та про хід судового засідання. Протокол веде секретар судового засідання. Протокол у триденний строк підписують суддя (суддя-головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитись з протоколами і протягом п яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження до протоколу у всіх випадках долучаються до матеріалів справи. Господарський суд розглядає зауваження на протокол протягом п яти днів з дня подання зауваження і за результатами розгляду виносить ухвалу, Якою приймає зауваження або мотивовано їх відхиляє. На вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється в судовому засіданні при розгляді справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також при розгляді зауважень на протокол судового засідання на вимогу сторони чи з ініціативи суду. Питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному конкретному випадку залежно від обставин. 2. Відкладення розгляду справи. Зупинення провадження у справі. Відкладення розгляду справи полягає в перенесенні засідання на інший строк із тим, щоб забезпечити необхідні умови розв язання спору. По своїй суті це організаційні заходи суду щодо забезпечення принципу всебічного, повного та об єктивного розгляду позовних вимог. Нерідко це пов язано з недоліками в підготовці справи до розгляду, які зумовлені діями сторін чи судді. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта. Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання. Суддя також має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Зупинення провадження у справі – це тимчасове припинення здійснення процесуальних дій у справі з обставин, що не залежать від суду та сторін і перешкоджають подальшому руху справи. Зупинення провадження у справі суттєво відрізняється від відкладення розгляду справи. Слухання справи відкладається на відповідний строк для здійснення судом або особами, які беруть участь у справі, певних процесуальних дій. При зупиненні провадження у справі здійснення процесуальних дій припиняється, за винятком дій щодо забезпечення доказів або позову та дій, пов язаних із самим призупиненням провадження або його поновленням. Строк зупинення провадження у справі не вказується, воно поновлюється лише при настанні певних, передбачених законом умов. Відповідно до ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації. Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення. Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала. Ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено. На відміну від відкладення розгляду справи та оголошення перерви в засіданні зупинення провадження у справі означає і зупинення перебігу загального строку розгляду справи. Днем зупинення справи, а також перебігу вказаного строку буде дата відповідної судової ухвали. Поновлення провадження у справі поновлює перебіг загального строку з урахуванням уже витраченого судом часу до виникнення обставин, за яких було зупинено провадження згідно із судовою ухвалою. 3. Закінчення розгляду справи без винесення рішення. Залишення позову без розгляду – це один із випадків закінчення провадження у справі без винесення рішення, що не перешкоджає можливості повторного звернення до суду з тотожнім позовом. Залишення позову без розгляду характеризується тим, що до його розв язання мають місце деякі передбачені законом перешкоди, які можуть бути усунуті. Господарський суд залишає позов без розгляду (ст. 81 ГПК України), якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з явився на виклик у засідання господарського суду і його нез явлення перешкоджає вирішенню спору; громадянин відмовився від позову, якій було подано у його інтересах прокурором. Про залишення позову без розгляду виноситься ухвала, в якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 ГПК України. Ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено. Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку. Якщо залишення позову без розгляду передбачає можливість розв язання спору за усунення перешкоджаючих обставин, то принципово інші наслідки настають у разі припинення провадження у справі. Провадження припиняється у зв язку з неправомірністю його порушення чи неможливістю продовження внаслідок обставин, які виникли в ході судового розгляду справи. У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається. Відповідно до ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; відсутній предмет спору; є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано; сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом. Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути розв язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 ГПК України. Ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Тетяна Мельник-Кириленко

Міжнародне право / Митне право

Поняття митного права виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як галузі законодавства. Ми виходимо з того, що об’єктивний поділ права на публічне та приватне привело до появи двох надгалузей, чи, ще як їх називають, супергалузей. Це приватне право та публічне, в рамках яких є декілька галузей права України, що відзначаються стабільними методами правового регулювання. На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву правового регулювання.

У рамках других та третіх прийнято розрізняти правові підгалузі законодавства. Саме до таких і належить митне право України. Питання про місце митного права в правовій системі є суперечливим. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, другі визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті — як інститут адміністративного права. Зацікавленість у створенні митного права як самостійної галузі права, а не тільки законодавства повинна мати достатні аргументи. Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки зумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв’язку економіки зі світовим господарством, захист прав та охоронюваних інтересів громадян, суб’єктів підприємництва і державних органів, а також дотримання обов’язків у сфері митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права.

Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, ніж це встановив закон. В останні роки системність із наданням ратифікованим Україною міжнародним конвенціям і договорам статусу національного закону одночасно означає узгодженість внутрішнього законодавства із загальними тенденціями розвитку світового гуманітарного та економічного законодавства. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів. Це пояснюється тим, що при реалізації митної політики митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права і за їх межі виходити не можуть. Це стосується й розв’язання суперечливих питань.

Міжнародне економічне співробітництво, насамперед між державами, обумовлює необхідність співпраці й у сфері організації та здійснення митної справи. Цей напрям співробітництва спрямований на вирішення системи економічних, організаційних, правових та інших питань, які забезпечують сприятливі умови для розвитку та захисту економічних інтересів відповідних держав, захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності та громадян. Кожна держава здійснює свою митну політику як систему принципів та напрямів її діяльності у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання, передусім зовнішньої торгівлі. Митна політика лежить в основі організації митної справи як окремого напряму діяльності держави. Під митною справою відповідно до ст. 3 Митного кодексу України розуміють порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане з установленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил. У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування, єдиної форми декларування, експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм та стандартів. Як зазначається в цій же статті, засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, визначаються виключно Законом України та митним кодексом України.

Постійне переміщення громадян, вантажів, цінностей через митні кордони держав вимагає не лише застосування національного законодавства, а й міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, яке регулює відповідні відносини між державами. На сьогодні уже склалася система норм і принципів міжнародного права, які регулюють відносини між державами в процесі їх співробітництва у митних питаннях. У них беруть активну участь і міжнародні організації, наприклад митні союзи, Всесвітня митна організація (раніше називалася Радою митного співробітництва) та ін. Зазначені норми і принципи, закріплені у відповідних міжнародних договорах, а також у спеціальних угодах з митних питань та в інших джерелах, становлять зміст міжнародного митного права.

Серед джерел міжнародного митного права є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи.

Міжнародні організації, що діють у сфері митної справи, приймають акти, які є джерелами міжнародного митного права. Так, Всесвітня митна організація розробляє рекомендації, що забезпечують одноманітне тлумачення і застосування Конвенцій, укладених як за результатами роботи Ради, так і стосовно номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях. Групою з вивчення можливості створення Європейського митного союзу. Крім того, розробляються рекомендації щодо примирення під час розгляду спорів з тлумачення і застосування Конвенцій. Сторони спору можуть раніше домовитися, вважати для себе рекомендації Ради обов’язковими.

Аналіз існуючих точок зору дає можливість зробити висновок про те, що міжнародне митне право слід розглядати як складову міжнародного економічного права у зв’язку з тим, що абсолютна більшість його норм і принципів спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин. А те, що окремі його норми і принципи можуть входити до міжнародного торговельного, міжнародного транспортного права, права зовнішніх відносин, є скоріше за все винятком із загального правила і вказує на систем¬ний взаємозв’язок різних галузей і підгалузей міжнародного права. Зазначене явище спостерігається не лише у міжнародному праві, а й у національних правових системах, за умов, коли важко відшукати в чистому вигляді певні правові галузі. Навіть окремі міжнародні економічні договори складно відмежувати від їх галузевої належності, наприклад, договір про торгівлю і мореплавство. До речі, у цих договорах нерідко вирішуються і митні питання. Виникає питання: норми і принципи цього договору належать до міжнародного торговельного права, міжнародного транспортного права чи міжнародного митного права? Безперечно, що їх слід віднести до міжнародного торговельного права, враховуючи, що вони становлять основу подібного роду договору, а інші норми тут мають «допоміжний» характер і створюють умови для успішної реалізації відповідних норм і принципів міжнародного торговельного права.

Таким чином, під міжнародним митним правом слід розуміти підгалузь міжнародного економічного права, яка включає в себе систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами з митних та пов’язаних з ними інших питань міжнародного економічного співробітництва.

Тетяна Мельник-Кириленко