Авторське право / Інтелектуальна власність

Інтелектуальна власність — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини або кількох осіб. Право інтелектуальної власності у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Право інтелектуальної власності — це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право не регулює безпосередньо творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на створені результати творчої діяльності, встановленні їх правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисті прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі й подібні їм права називають винятковими, тобто абсолютними, суб’єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії. Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об’єктів права інтелектуальної власності на нематеріальні блага його суб’єктів. Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі її об’єктів.

Згідно із статті Закону України «Про власність», об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт й інші результати інтелектуальної праці.

Залежно від особливостей об’єктів права інтелектуальної власності розрізняють чотири його види:

    1. авторське право і суміжні права;
    2. право на відкриття;
    3. промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що називають також патентним правом);
    4. інші результати творчої діяльності, використані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень та інтересів власника ноу-хау).

 

Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові і пов’язані з ними майнові відносини у сфері створення і використання творів літератури, науки і мистецтва.

Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту разом із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжні права». У ст. 1 зазначається, що цей Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

Об’єктами авторського права є твори літератури, мистецтва і науки, що відповідають певним вимогам. Насамперед твір повинен бути творчим.

Творчість — це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового. Творчий характер твору означає, що він є новим порівняно з раніше відомими. Для об’єктів авторського права істотне значення має новизна і змісту, і форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як щось творче і спричинює визнання його об’єктом авторського права.

Іншою ознакою об’єкта авторського права є об’єктивна виразність — об’єкт повинен існувати в певній формі, доступній для сприйняття іншими людьми.

Суб’єктами авторських і суміжних прав є:

      1. суб’єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);
      2. правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава).

        Автор — головний суб’єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої створено твір, що є об’єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору без офіційного оформлення авторства незалежно від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібні реєстрація твору або інше спеціальне оформлення, або дотримання будь-яких формальностей.

        Суб’єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці.

        Особисті (немайнові) права — це право авторства, право на ім’я і право на захист твору та репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Особисті (немайнові) права автора закріплені ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

        Автор має такі особисті (немайнові) права:

            1. вимагати визнання свого авторства, згадування свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
            2. забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
            3. вибирати псевдонім (вигадане ім’я) у зв’язку з використанням твору.

        Правовий захист авторського права та інтелектуальної власності

            1. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
            2. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
            3. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності.
            4. Інтелектуальна власність — збірне поняття, що означає сукупність виняткових прав на результати творчої діяльності і засоби індивідуалізації. Охоплює права, що відносяться до літературних, художніх і наукових творів, виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо і телепередач, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань.

        Останнім часом інтелектуальна власність в усьому світі стала розповсюдженим об’єктом ринкових відносин. У XXI сторіччі значимість інтелектуальної праці людини та її результатів неможливо переоцінити, адже саме результати інтелектуальної діяльності часто виступають визначальним фактором розвитку суспільства в цілому й кожної окремої бізнес-структури зокрема. З огляду на важливість захисту прав інтелектуальної власності, правильний підхід, що забезпечуватиме індивіду економічний зиск та захист його прав, не є можливим без допомоги фахівців.

        Тетяна Мельник-Кириленко

Злиття та поглинання

Злиття і поглинання є операціями, які разом з переходом прав власності мають на увазі, перш за все, зміну контролю над підприємством. Отже придбання незначних, в тому числі орієнтованих виключно на здобуття спекулятивного доходу, пакетів акцій приватними особами та інституційними інвесторами. Поняття поглинання охоплює придбання всього підприємства, окремих його частин, а також стратегічну участь в капіталі. Злиття — це особлива форма поглинання, при якій компанія, що продається, позбавляється юридичної самостійності. Залежно від цілей і способів розрізняють «дружне», і «агресивне» поглинання. У першому випадку між інвестором, який відкрито робить пропозицію про покупку контрольного пакета акцій, і радою директорів компанії, котру планується придбати, укладається угода. Її умови реєструються у відповідних органах державної влади і затверджуються на зборах акціонерів компанії. По іншому складається ситуація, коли об’єкт поглинання намагається чинити спротив. Інвестори у таких випадках апелюють безпосередньо до акціонерів, надсилаючи їм листи або розміщуючи оголошення в пресі. Паралельно компанія починає скуповувати акції об’єкта поглинання на відкритому ринку. Така боротьба в рази підвищує ціни на акції об’єкта поглинання. Однак, такий сценарій розвитку подій можливий за умови, що акції компанії розпорошені, а контролююча група володіє їх невеликим пакетом.

У світовій практиці для протидії агресивним інвестором розроблено ряд заходів. Злиття будь-яке об’єднання господарських суб’єктів, у результаті якого утвориться єдина економічна одиниця із двох або більше раніше існуючих структур. У закордонній же практиці під злиттям може розумітися об’єднання декількох фірм, у результаті якого одна з них виживає, а інші втрачають свою самостійність і припиняють існування. Поглинання компанії можна визначити як узяття однією компанією іншої під свій контроль, керування нею із придбанням абсолютного або часткового права власності на неї. Поглинання компанії найчастіше здійснюється шляхом скупки всіх акцій підприємства на біржі, що означає придбання цього підприємства.

У сучасному корпоративному менеджменті можна виділити безліч різноманітних типів злиття й поглинання компаній. Вважаємо, що як найбільше важливі ознаки цих процесів можна назвати:

  • характер інтеграції компаній;
  • національна приналежність поєднуваних компаній;
  • відношення компаній до злиттів;
  • спосіб об’єднання потенціалу;
  • умови злиття;
  • механізм злиття.

 

Залежно від характеру інтеграції компаній:

  • горизонтальні злиття, — об’єднання компаній однієї галузі, що провадять той саме виріб або здійснюючих ті самі стадії виробництва;
  • вертикальні злиття — об’єднання компаній різних галузей, зв’язаних технологічним процесом виробництва готового продукту, тобто розширення компанією-покупцем своєї діяльності або на попередні виробничі стадії, аж до джерел сировини, або на наступні — до кінцевого споживача;
  • родові злиття — об’єднання компаній, що випускають взаємозалежні товари;
  • конгломератні злиття — об’єднання компаній різних галузей без наявності виробничої спільності, тобто злиття такого типу — це злиття фірми однієї галузі з фірмою іншої галузі, що не є ні постачальником, ні споживачем, ні конкурентом. У рамках конгломерату поєднувані компанії не мають ні технології, ні цільової єдності з основною сферою діяльності фірми-інтегратора;
  • національні злиття — об’єднання компаній, що перебувають у рамках однієї держави;
  • транснаціональні злиття — злиття компаній, що перебувають у різних країнах, придбання компаній в інших країнах.

 

Залежно від відношення управління персоналу компаній до угоди по злиттю або поглинанню компанії:

  • дружні злиття — злиття, при яких керівний склад і акціонери що здобуває й що здобувається (цільовий, обраної для покупки) компаній підтримують дану угоду;
  • ворожі злиття — злиття й поглинання, при яких керівний склад цільової компанії (компанії-мішені) не згодний з угодою, що готується, і здійснює ряд проти захватних заходів. У цьому випадку компанії, що здобуває, доводиться вести на ринку цінних паперів дії проти цільової компанії з метою її поглинання.

 

Виявлення мотивів злиттів дуже важливо, саме вони відображають причини, за якими дві або декілька компаній, об’єднавшись, коштують дорожче, ніж по окремо. А зростання капіталізованої вартості об’єднаної компаній є метою більшості злиттів і поглинань.

Аналізуючи світовий досвід і систематизуючи його, можна виділити наступні основні мотиви злиттів і поглинань компаній.

Отримання ефекту

Основна причина реструктуризації компаній у вигляді злиттів і поглинань криється у прагненні отримати і посилити ефект, тобто взаємодоповнюючу дію активів двох або кількох підприємств, сукупний результат якого набагато перевищує суму результатів окремих дій цих компаній. Злиття може виявитися доцільним, якщо дві або декілька компаній мають у своєму розпорядженні взаємодоповнюючи ресурси. Кожна з них має те, що необхідно для іншої, і тому їх злиття може виявитися ефективним. Ці компанії після об’єднання будуть коштувати дорожче в порівнянні з сумою їх вартостей до злиття, тому що кожна набуває те, що їй не вистачало, причому отримує ці ресурси дешевше, ніж вони обійшлися б їй, якби довелося їх створювати самостійно.

Мотив монополії

Часом при злитті, перш за все, горизонтального типу, вирішальну роль грає прагнення досягти або посилити своє монопольне становище. Злиття в даному випадку дає можливість компаніям приборкати цінову конкуренцію: ціни через конкуренцію можуть бути знижені настільки, що кожен з виробників отримує мінімальний прибуток. Однак антимонопольне законодавство обмежує злиття з явними намірами підвищити ціни. Іноді конкуренти можуть бути придбані і потім закриті, тому що вигідніше викупити їх і усунути цінову конкуренцію, ніж опустити ціни нижче середніх змінних витрат, змушуючи всіх виробників нести суттєві втрати.

Податкові мотиви

Чинне податкове законодавство часом стимулює злиття і поглинання, результатами яких є зниження податків або одержання податкових пільг. Наприклад, високоприбуткова фірма, що несе високе податкове навантаження, може придбати компанію з великими податковими пільгами, які будуть використані для створеної корпорації в цілому.

Дуже часто причиною злиттів і поглинань є диверсифікація в інші види бізнесу. Диверсифікація допомагає стабілізувати потік доходів, що вигідно і працівникам даної компанії, і постачальникам, і споживачам (через розширення асортименту товарів і послуг).

Різниця в ринковій ціні компанії та вартості її заміщення. Часто простіше купити діюче підприємство, ніж будувати нове. Це доцільно тоді, коли ринкова оцінка майнового комплексу цільової компанії (компанії-мішені) значно менше вартості заміни її активів.

Крім традиційних мотивів інтеграції можуть зустрічатися і специфічні. Так, злиття для російських компаній є одна з небагатьох способів протистояння експансії на російський ринок більш потужних західних конкурентів.

Механізм злиття та поглинання компаній

Для того щоб злиття або поглинання пройшло успішно, необхідно:

  • правильно вибрати організаційну форму угоди;
  • забезпечити чітку відповідність угоди антимонопольному законодавству;
  • мати достатньо фінансових ресурсів для об’єднання;
  • в разі злиття швидко і мирно вирішити питання «хто головний»;
  • максимально швидко включити в процес злиття не тільки вищий, але й середній управлінський персонал.

 

Аналіз ефективності злиттів і поглинань компаній

Дуже часто аналіз злиття або поглинання починають з прогнозу майбутніх потоків грошових коштів компанії, яку збираються приєднати. У такій прогноз включають будь-яке збільшення доходів або зниження витрат, зумовлене злиттям або поглинанням, і потім дисконтують ці суми і порівнюють отриманий результат з ціною покупки. У цьому випадку очікувана чиста вигода розраховується як різниця дисконтованого потоку грошових коштів компанії, що купується, включаючи вигоди злиття або поглинання, і грошових коштів, необхідних для здійснення цієї угоди.

Якщо припустити, що при придбанні цільової компанії відбувається негайна оплата її ринкової вартості, то витрати придбання компанії можна визначити як різницю між сплаченими за неї коштами та ринковою вартістю компанії. Витрати, що виникли в процесі злиття, є премією, або надбавкою, яку компанія що купує платить за цільову фірму понад її вартості як окремої економічної одиниці.

На цю величину акціонери або власники компанії, що поглинається отримають більше в порівнянні з ринковою вартістю їх компанії. Але те, що для них є виграшем, для акціонерів поглинаючої компанії складає витрати.

У ході аналізу ефективності злиттів і поглинань компаній видається доцільним оцінювати можливу реакцію інвесторів. Якщо курс акцій поглинаючої компанії впаде після оголошення про майбутню угоду, це означатиме, що інвестори, по суті, подають її менеджерам сигнал проте, що на їхню думку, вигоди поглинання сумнівні або що компанія що поглинає збирається сплатити за цільову компанію дорожче, ніж потрібно.

Наслідки злиття та поглинання компаній можуть підвищити ефективність компаній що об’єдналися, але вони ж можуть і погіршити результати поточної виробничої діяльності, посилити тягар бюрократії. Частіше за все дуже складно заздалегідь оцінити, наскільки великі можуть бути зміни, викликані злиттям або поглинанням. Експерти звичайно вказуються три причини невдачі злиттів і поглинань:

  • невірна оцінка поглинаючої компанією привабливості ринку чи конкурентної позиції компанії, що поглинається;
  • недооцінка розміру інвестицій, необхідних для здійснення угоди із злиття або поглинання компанії;
  • помилки, допущені в процесі реалізації угоди щодо злиття. Дуже часто недооцінюються необхідні інвестиції для здійснення операції зі злиття або поглинання. Помилки в оцінці вартості майбутньої угоди можуть бути дуже значними.

 

У багатьох випадках злиття та поглинання проводяться за взаємною згодою між вищим управлінським персоналом обох компаній. Однак нерідка і практика ворожих злиттів.

Тетяна Мельник-Кириленко

Виконавче провадження / Банкрутство

Порушення справи про банкрутство породжує комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення вимог кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо, де не останню роль відіграє діяльність арбітражного керуючого. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) — це фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Головним завданням арбітражного керуючого є врегулювання, у встановленому Законом порядку, відносин між боржником та його кредиторами.

Одним з головних завдань суду в процедурі банкрутства є забезпечення умов для фінансового оздоровлення суб’єкта господарювання. Провадження у справах про банкрутство регламентується Господарським процесуальним кодексом України, Законом, ГК та іншими законодавчими актами України. Провадження у справах про банкрутство складається з таких стадій: подання заяви про порушення справи про банкрутство (ст. 7 Закону), порушення провадження у справі про банкрутство (ст. 11 Закону), забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів (ст. 12 Закону), виявлення кредиторів та осіб, які виявлять бажання взяти участь у санації боржника (ст. 14 Закону), попереднє засідання господарського суду (ст. 15 Закону), проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів (ст. 16 Закону), винесення ухвали про санацію боржника, призначення керуючого санацією (ст. 17 Закону), продаж у процедурі санації майна боржника (ст. 19, 20 Закону), звіт керуючого санацією (ст. 21 Закону).

Отже, провадження у справах про банкрутство складається з процедур установлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора (кредиторів), що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення всіх можливих кредиторів і санаторів, розпорядження майном боржника, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури становлять цілісне і, практично, відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника. Тобто процедура банкрутства має суттєві відмінності від позовного провадження.

По-перше, під час провадження у справах про банкрутство застосовується переважна більшість норм, що містяться у Законі, а не норми процесуального права, які записані в Господарському процесуальному кодексі України й у даному разі мають додатковий характер.

По-друге, склад учасників у справах про банкрутство зовсім інший ніж склад учасників позовного провадження. На відміну від класичного складу учасників позовного провадження (відповідач, позивач, треті особи), у провадженні у справах про банкрутство, поряд зі сторонами — боржником і кредитором (комітетом кредиторів) — беруть чи можуть брати участь: арбітражний керуючий (розпорядник майна, ліквідатор), санатори (інвестори), власник майна, державний орган з питань банкрутства, орган місцевого самоврядування, Фонд державного майна України, трудовий колектив боржника.

Господарський суд, розглядаючи справи про банкрутство, по суті, не вирішує спору, так би мовити, у чистому вигляді, усі спори вже повинні бути розглянуті в позовному провадженні (безспірність вимог кредиторів). У справах про банкрутство господарський суд від імені держави та, за можливості, усунення всіх негативних наслідків, що можуть виникнути після ліквідації підприємства в разі банкрутства.

Тетяна Мельник-Кириленко

Реєстрація юридичних та фізичних осіб — підприємців

Функціонування та розвиток економіки в будь-якій країні формується багатьма чинниками, перш за все політичною та економічною стабільністю, наявністю ринкової інфраструктури, належним регуляторним становищем, цілісною системою законів. Для розвитку підприємництва в країні, уряд перш за все повинен створити умови для розвитку ринку за єдиними правилами, гарантувати всім суб’єктам підприємницької діяльності захист їх законних прав та інтересів у відносинах з іншими суб’єктами та органами влади. Перешкодами для ведення бізнесу підприємці вважають нестабільність законодавства, порушення умов конкуренції багатьма учасниками ринку, зменшення політичної стабільності та корупцію.

Продолжить

Трудове право

Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Як ми знаємо, трудове право регулює відносини, які виникають при працевлаштуванні. Кожен громадянин, де б він не працював, зобов’язаний знати основи трудового права, щоб чітко організувати і здійснювати трудовий процес. Йому необхідно знати, як закон регулює діяльність органів управління, їх права і обов’язки, які акти і в якому порядку видають.

Продолжить