До питання про відповідальність за порушення митного законодавства

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин суб’єкти господарювання України та іноземні господарюючі суб’єкти, громадяни України і іноземці для реалізації економічних інтересів постійно стикаються з проблемами дотримання митних правил та умовами перетину митного кордону України. Слід підкреслити, якщо ступень дотримання митних правил залежить від суб’єкта господарювання, точніше, його посадових і службових осіб, то перетин митного кордону фіксується виключно відносно товарів, робіт та послуг, тобто результатів господарської діяльності.

Метою цієї статті є виявлення основних особливостей відповідальності за порушення митного законодавства, визначення змісту цього поняття. Нормативною основою для цієї публікації стали перед у сим Митний кодекс України (далі за змістом статті МК), Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». У відношенні до суб’єктів господарювання методологічною та правозастосовчою основою відповідальності є Господарський кодекс України (в подальшому за змістом публікації ГК) Незважаючи на не поширення дії названого законодавчого акту на фінансові правовідносини (ч.1 ст.4 ГК) Кодекс прямо не забороняє застосування відповідних норм до митних правовідносин. Аналіз чинного законодавства яким регулюються охоронні відносини по застосуванню санкцій за порушення митного законодавства дозволяє нам виділити два види юридичної відповідальності, що може покладатися на порушника: господарсько-правову та адміністративно правову. Перший вид відповідальності виникає при застосуванні до суб’єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, адміністративна відповідальність є наслідком реалізації санкцій визначених у МК.

Згідно з ст. 320 МК суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення митного законодавства можуть бути громадяни, які досягли шістнадцяти річного віку та посадові особи юридичних осіб. МК використовує поняття відповідальність та заходи примусу, не розкриваючи при цьому специфіки відповідних категорій.Наприклад, відповідно до ст. 53 МК митні органи мають право застосовувати до порушників митних правил заходи примусу передбачені чинним в Україні законодавством. Таке узагальнююче формулювання на практиці часто призводить до оскарження дій митних органів у зв’язку з неправильним тлумаченням змісту відповідних правоохоронних заходів. На наш погляд заходи примусу мають більш широкий характер і включають в свій зміст як превентивні заходи, спрямовані на попередження правопорушень, так і міри відповідальності застосування котрих зумовлює виникнення негативних майнових чи організаційних наслідків для порушника. Виходячи з такого уточнення митні органи в окремих ситуаціях можуть застосовувати і форми відповідальності закріплені законодавством і заходи попередження правопорушень.

Однак повернемося до особливостей відповідальності. Як встановлено у ст. 319 МК підставою адміністративної відповідальності є порушення митних правил, тобто адміністративне порушення, що являє собою протиправні винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон, за які МК встановлено адміністративну відповідальність. З наведених норм слідує, що підставою відповідальності визначеної у МК є усічений склад адміністративного правопорушення, тобто протиправна поведінка – об’єктивна умова та вина порушника – суб’єктивна умова. Водночас, наявність будь-яких збитків на стороні держави, фізичної чи юридичної особи не вимагається. Достатньо лише факту порушення публічного порядку, вираженого у формі митного режиму та усвідомленого вольового порушення суб’єктом правовідносин приписів митного законодавства. Визначаючи особливості відповідальності фізичних осіб за відповідні правопорушення законодавець пішов шляхом побудови змісту охоронних норм подібно до положень Кодексу України про Адміністративні Правопорушення та Кримінального кодексу конкретизувавши склади правопорушень та санкції. Слід зауважити МК поділяє всі санкції на основні та додаткові. Якщо перші можуть застосовуватися і самостійно і у поєднанні з іншими мірами, то додаткові санкції без основних не підлягають застосуванню незалежно від виду правопорушення. Дослідження змісту санкцій норм митного законодавства дає підстави нам стверджувати про їх відносно-визначений характер. Як правило, закон встановлює мінімальну та максимальну межі мір відповідальності, віддаючи на розсуд правозастосовчого органу встановлення розміру відповідальності у конкретній справі. Однак, а ні МК, а ні ряд інших нормативно-правових актів часто не вказують на обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність.

На наш погляд, до числа відповідних обставин можна віднести систематичність протиправних дій, обсяг негативних наслідків, викликаних незаконною поведінкою, від державних інтересів, що були обмежені, форма вини порушника, зв’язок з іншими правопорушеннями тощо.

Що ж до останньої обставини митне законодавство побудовано на принципі пріоритету кримінальної відповідальності порівняно з адміністративними санкціями. Дія цього принципу виявляється у строках застосування мір відповідальності визначених у МК. Відповідно до ст. 319 названого акта відповідальність встановлена у МК підлягає застосуванню, якщо до порушника не було застосовано кримінальне покарання. Санкції, передбачені за порушення митного законодавства фізичними особами, які не мають статусу підприємця застосовуються не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі коли воно триває не пізніше двох місяців з дня його виявлення. В тому випадку, коли по факту порушення законодавства порушено кримінальну справу, адміністративні санкції застосовуються у строк до одного місяця з дати встановлення відсутності ознак складу злочину.

Однак, з метою розширення сфери дії законодавства, яким встановлено відповідальність за порушення митних правил в правовій системі України дія нормативних актів була розмежована за предметом регулювання та суб’єктним складом правопорушень. Завдяки цьому, до відповідальності можуть притягатися і фізичні особи, що не мають статусу суб’єкта господарювання, і господарюючі суб’єкти. Що стосується останніх то порядок, види і строки застосування адміністративно-господарських санкцій регулюється положеннями ГК. Під цим поняттям закон розуміє заходи організаційно-правового чи майнового впливу спрямовані на припинення правопорушення суб’єктом господарювання та ліквідацію протиправних наслідків. Адміністративно-господарські санкції підлягають застосуванню не пізніше одного року з дня порушення правил здійснення господарської діяльності та не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення ст.250 ГК. Як і у відношенні до фізичних осіб, відповідальність суб’єктів господарювання за порушення митних правил може визначатися виключно законом. Але заходи примусу, що підлягають застосуванню до юридичних осіб можуть мати як абсолютно-визначений, так і відносно-визначений характер, що свідчить про більшу різноманітність господарських санкцій.

На відміну від адміністративної відповідальності, для реалізації адміністративно-господарських санкцій достатньо лише факту порушення митних правил. Водночас, доведення вини порушника не вимагається. Слід також вказати на ще одну особливість відповідальності обумовлену суб’єктним складом та засобами правового регулювання. Мова йде про можливість поєднання адміністративно-господарських санкцій з іншими формами відповідальності, чого не можна сказати про виключний характер адміністративних заходів застосованих до фізичних осіб.

Внаслідок нормативного закріплення особливостей адміністративних та господарських санкцій, розмежування їх за суб’єктним складом та формами правового регулювання, відповідальність за порушення митного законодавства стала більш широким поняттям за змістом та обсягом. Реалізація різнорідних санкцій, як правило не перетинається між собою, але забезпечує більш ефективне дотримання митних правил. На останок, слід додати, абсолютна більшість санкцій встановлених за порушення митного законодавства має стимулюючу, попереджувальну дію, а не компенсаційне призначення, як це зазначається у юридичній літературі.

 

Олег Заярний

Керівник департаменту юридичної аналітики компанії LEOPARTNERS