Механізм застосування неустойки до підрядника за договором підряду на капітальне будівництво

В останній час, у зв’язку з негативними наслідками економічної кризи у правозастосовчій діяльності зросла актуальність проблеми належного виконання договорів підряду.

Як відомо, одним із правових засобів, що стимулює як замовника, так і підрядника до виконання покладених обов’язків в повному обсязі є господарські санкції, застосування котрих призводить до настання для порушника господарсько-правової відповідальності. Однак, не слід розглядати відповідні наслідки тільки як спосіб покарання винного суб’єкта господарювання. Господарсько-правова відповідальність виступає формою відновлення економічних інтересів кредитора (замовника за договором підряду) і одночасно додатковим обов’язком для боржника (підрядника). Метою цієї публікації є вироблення практичних порад стосовно підвищення ефективності відповідальності підрядника, формулювання конкретних пропозицій щодо правильного застосування господарських санкцій у формі неустойки.

Згідно з ч.2 і ч.3 ст. 217 Господарського кодексу України (далі ГК) за порушення господарських зобов’язань можуть застосовуватися відшкодування збитків, штрафні та оперативно-господарські і адміністративно-господарські санкції.

В межах даної статті ми зупинимося лише на особливостях застосування до підрядника штрафних санкцій: неустойки, штрафу, пені. Згідно з положеннями чинного законодавства, вказані заходи застосовуються до підрядника за невиконання чи неналежне виконання господарських зобов’язань.

Слід зазначити, на відміну від такої форми відповідальності, як відшкодування збитків, для застосування неустойки наявність вини підрядника не вимагається. Іншими словами, для застосування заходів примусу достатньо встановити факт порушення умов договору підряду на капітальне будівництво, що може виявлятися у формі незаконних дій чи бездіяльності. Якщо з протиправними діями існуюча ситуація більш-менш зрозуміла і для замовників, і для юрисдикційних органів, то з бездіяльністю контрагентів на практиці існують окремі непорозуміння. Так в окремих справах суди відмовляють у застосуванні санкцій за порушення умов договору, завданих підрядником внаслідок передачі замовником неякісних матеріалів, обладнання або надання дозвільних документів, що не відповідають умовам договору підряду.

На наш погляд у вирішенні змодельованої ситуації ключове місце має бездіяльність підрядника, яка виявляється в тому, що останній перед прийняттям матеріалів, використанням обладнання мав перевірити його відповідність встановленим стандартам і договірним вимогам. Якщо ж судом буде встановлений зв’язок між порушенням договору підряду діями замовника та бездіяльністю підрядника, сторони можуть наполягати на зменшенні розміру неустойки чи звільнення від відповідальності. Іноді у підрядних правовідносинах виникають ситуації, коли внаслідок бездіяльності замовника підрядник не може приступити до виконання обов’язків за порушення котрих встановлена неустойка. В цьому контексті підрядник посилаючись на ч.2 ст. 205 ГК може вказувати на відсутність підтримки замовника при виконанні зобов’язання, що зазвичай є причиною для звільнення порушника від відповідальності чи зменшення її розмірів. З наведеного слідує, що для стягнення з підрядника неустойки в повному обсязі слід встановити факт порушення умов договору підряду та переконатися чи не існують обставини, які призводять до зменшення чи звільнення від відповідальності підрядника.

Зазвичай у правовідносинах підряду застосовують два способи встановлення неустойки: по-перше – визначення загального розміру санкцій у твердій сумі, що застосовується за порушення договору підряду; по-друге, встановлення неустойки за порушення конкретних обов’язків покладених на підрядника. Обидва способи формулювання умов договору про відповідальність допустимі, але потребують певного уточнення. Згідно з ч.1 ст. 322 ГК за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань за договором підряду на капітальне будівництво, винна сторона сплачує штрафні санкції (неустойку), а також відшкодовує другій стороні збитки: втрату або пошкодження майна, неодержані доходи в частині непокритій неустойкою. У вирішенні відповідної проблеми протилежна позиція відображена у ч. 2 ст. 863 Цивільного кодексу України (далі за текстом публікації ЦК). Зі змісту відповідної норми слідує, що за порушення умов договору підряду, підрядник сплачує визначену у договорі неустойку та відшкодовує у повному обсязі завдані збитки. Порівняння змісту положень законодавства свідчить, про існування за ГК у підрядних правовідносинах загального правила про залікову неустойку та штрафний характер неустойки за ЦК.

Певне розв’язання цієї правової колізії запропонував Вищій господарський суд України виклавши свої пропозиції у інформаційному листі від 07.04.2008 року «Про деякі питання застосування норм цивільного та Господарського кодексів України». На думку, суду при правозастосуванні слід виходити з визначення загальної чи спеціальної норми, зафіксованої у ГК чи ЦК або в окремих частинах статті кодексів. У зв’язку з цим положення ч.1 ст. 232 ГК мають пріоритетне значення перед приписами ч.1 ст. 624, тобто у господарських відносинах, в тому числі підрядних діє правило про залікову неустойку. Такий правозастосовний підхід до встановлення відповідальності підрядника дозволяє останньому у разі встановлення обов’язку відшкодувати збитки понад сплачену неустойку, вимагати від суду зменшення її розміру чи взагалі звільнення від сплати.

Проте, повернемось до проблеми визначення умов договору про неустойку. Для замовника часто виявляється найбільш ефективною умова договору такого змісту: за порушення зобов’язань, що випливають з цього договору підрядник сплачує неустойку у розмірі вартості не виконаних робіт та відшкодовує фактично завдані збитки. Такі формулювання часто зустрічаються у господарсько-договірній практиці будівельних компаній. Однак умова договору в окресленому форматі буде ефективною у разі невиконання підрядником всіх договірних зобов’язань в повному обсязі чи коли підрядник та замовник погодили твердий кошторис. Водночас, якщо підрядник порушив лише окремі умови результативність санкції зводиться на нівець. Для усунення відповідних правових колізій в першу чергу слід при формулюванні змісту договору умовно поділити обов’язки підрядника на обмежені конкретними строками виконання,наприклад підготовка проектної документації, підготовка будівельного майданчика, монтаж окремих конструкцій, визначені по кількісним та якісним показниками, зокрема рівень виконання оздоблювальних робіт, якість переданих замовником матеріалів, підготовлені окремі конструкції чи ділянки робіт, роботи що характеризують виконання договору в цілому ( здача предмету договору в експлуатацію).

В першому випадку найбільш доцільним уявляється застосування пені у відсотковому відношенні від вартості відповідних робіт згідно з погодженим кошторисом. Це дозволить замовнику про стимулювати підрядника якнайшвидше усунути недоліки робити чи принаймні компенсувати їх певну частину. Зазвичай пеня встановлюється за кожний день прострочки, хоча судова практика знає окремі випадки, коли при здачі в експлуатацію особливо складних об’єктів пеня визначалася виходячи з місячних строків. Слід підкреслити, застосування накопичувальних санкцій є також корисним при покладенні на підрядника грошових зобов’язань, наприклад розрахунок за послуги по перевезенню матеріалів, обладнання, із заробітної плати з працівниками тощо.

При формулюванні умов про відповідальність за порушення вимог по кількості та якості робіт найбільш ефективною є неустойка визначена у процентному відношенні від вартості відповідних робіт. Така модель відповідальності може застосовуватися як в договорах з твердим, так і з гнучким кошторисом. Адже, неустойка, як і будь-які інші форми відповідальності на перед не сплачуються, тобто, до моменту її стягнення з підрядника сторони договору вже затверджують кошторис. Господарське та цивільне законодавство не встановлює мінімальну чи максимальну межу таких санкцій. На наш погляд слід виходити з вартісних показників робіт, виконання яких забезпечується неустойкою. При цьому бажано щоб її розмір не перевищував ціни за договором, адже в протилежному випадку стимулююча і компенсаційна міра відповідальності перетворюється на засіб покарання підрядника та безпідставного збагачення замовника. Що ж до встановлення неустойки за порушення зобов’язань за договором підряду на будівництво, то зазвичай розмір неустойки, як правило прирівнюється до загального кошторису комплексу підрядних робіт. Це дозволяє у разі невиконання підрядником прийнятих обов’язків стягнути неустойку та непокриті нею збитки в тому числі неодержані доходи (ч.1 ст. 231 ГК). До того ж встановлена у договорі загальна неустойка виступає методологічною основою для обчислення розміру санкцій за конкретне порушення.

При такому підході обсяг відповідальності підрядника за окремі правопорушення не повинен перевищувати розміру загальної неустойки встановленої у договорі. Часто сторони господарського договору не бажаючи здійснювати підрахунок і доказування можливих збитків та намагаючись забезпечити хоч якусь компенсацію понесених втрат встановлюють у зобов’язанні заздалегідь погоджений розмір збитків. Однак, на перший погляд спрощена формула відповідальності суб’єктів господарювання за порушення зобов’язань має значну кількість недоліків. По-перше – у випадку встановлення неустойки та відшкодування збитків за однакове правопорушення перша буде розчинятися у погоджених збитках, що часто призводить до повного ототожнення відповідних санкцій; по-друге – перелічені форми відповідальності, як правило, не покривають не одержані замовником доходи, тобто відбувається функціональне змішання різних форм відповідальності; по-третє – господарський суд виходячи із буквального тлумачення умов договору не завжди може встановити, що насправді мали на увазі сторони погоджуючи відповідні умови відповідальності – сплату неустойки чи наперед погоджених збитків. До речі встановлення погоджених збитків у підрядних відносинах має все ж таки одну перевагу. Її сутність полягає у здатності сторін договору прив’язати майбутню компенсацію втрат до конкретних складових кошторису по конкретній ділянці роботи. Правда, аналогічними функціональними властивостями наділена неустойка.

Останнім часом серед науковців і практиків розгорнулася дискусія, предметом якої є питання яким чином слід погоджувати розмір неустойки – з урахуванням податків чи без них. Зважаючи на присутність істотної групи організаційних елементів у договорі підряду, строк його реалізації, встановлені законом строки позовної давності за вимогами про усунення недоліків предмету підряду порушене питання зберігає певну актуальність, адже від результатів його вирішення залежить ефективність дії господарських санкцій.

На наш погляд, з точки зору замовника розмір неустойки слід встановлювати без урахування податків, оскільки застосування санкцій відбувається через певний проміжок часу, то виникає значна ймовірність зміни способу оподаткування коштів одержаних від сплати санкцій. Іншими словами замовник може одержати неустойку у чистому вигляді, а податки будуть нараховуватися згідно з законодавством на день її сплати. В свою чергу для підрядника буде краще встановлення штрафних санкцій з урахуванням податків, бо в такому разі він заздалегідь знає яку суму має сплатити за порушення конкретних умов договору.

Таким чином, правомірність застосування неустойки, ефективність її впливу на підрядника безпосередньо залежить від характеру і правильності формулювання відповідних умов договору. Для недопущення неточностей і непорозумінь у підрядних правовідносинах можна запропонувати відповідні рекомендації: по-перше – неустойку слід встановлювати за конкретні порушення умов договору чи окремих ділянок робіт; по-друге – сума всіх санкцій не повинна перевищувати загального розміру договірної відповідальності; по-третє – за порушення обов’язків що обмежені конкретним строком слід встановлювати пеню з метою стимулювання підрядника до скорішої здачі робіт; неустойку слід прописувати таким чином щоб вона була еквівалентною вартості робіт, зазвичай має покривати окрему частину витрат.

Незважаючи на окремі недоліки чи переваги, на наш погляд неустойка є найбільш дієвим засобом стимулювання підрядника до належного виконання зобов’язань і способом компенсації витрат кредитора.

 

Заярний О.А.

 

Аспірант кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Керівник департаменту юридичної аналітики компанії LEOPARTNERS